Травневе сонце було в найвищій точці і заливало світлом клас. Так кортіло стрибнути в вікно, на вулицю, і купатися в його проміннях, але вона змушена сидіти в класі і слухати заколисуюче бубніння, давно не молодого, вчителя історії. Чому давно? Тому що молодість йому вже і снитися перестала, а обізвати викладача тру-хлявим дідуганом язик не повертається.
Так думала Ліля дивлячись у вікно. Повністю поглинувши в думки вона не по-бачила як до неї підійшли дві дівчини.
- Ти збираєшся іти додому?-запитала одна з них. -Чи ночувати тут зібралась?- Дівчина підняла очі і поглянула на подруг. До Лілі зверталась Каріна. Висока, стру-нка з коротким червоним волоссям. Кольором вона не помилилася, він повністю па-сував її характеру: запальному та войовничому. Завжди носить відкритий одяг, але нехай тільки хтось скаже їй, що в неї гарні ноги чи щось вище, вона вмить розмаже нахабу по стінці одним поглядом, і в наступну секунду, нахаба, сміливо демонструє підошви кросівок з надписом "Puma". Деякі говорили що в неї вогонь в очах. Ліля такого не помічала. Вона тільки злегка червоніла коли сварилася чи сперечалася.
- Навіщо так грубо? Можливо людина задумалась? - Відповіла за Лілю, Ліна, яка сама часто замріювалась. На відміну від Каріни, Ліна, ніжна і безтурботна наче ди-тина. Худенька і вдягається в одяг з непримітними тонами і завжди ходить з розпу-щеним та довгим, білим, волоссям. І це причиняло їй масу незручностей. Воно за-плутувалось, чіплялось за все. Одного разу хлопці вирішили посміятись над нею. Взяли і прив’язали волосся до спинки стільця. І добряче прив’язали. Коли вчитель викликав її до дошки, вона з радості так рвонула, що стілець проволочивсь за нею метрів зо три, добре розвеселивши клас, доки вона відчула біль. Ліна настільки роз-сердилась, що швирнула стілець прямо на масовиків – затійників, які саме вітали один одного з успішним приколом, на останній парті. Зверху стільця на них впало декілька вазонів. Вийшла доволі мальовнича картина : охаючи як столітні баби, хлопці піднялися з геніальними шишками на лобі, та живописними кущами на голо-ві.
Ліля побіліла як стіна, злякавшись що пришибла їх, та плачучі, під партами, од-нокласники заспокоїли її.
- Нічого грубого я не сказала. Я нормально запитала! Чи по твоєму мені потріб-но зробити їй реверанс!?
- Ну… Було б просто чудово, але перед реверансом незабудь спитати як справи. – невинно захлопала віями Ліна.
- ЩО?! Та вона просто знущається наді мною! Я зараз придушу її!!! – кинулась на неї, Каріна.
- Дівчата досить!... Час іти додому. –Поки Ліля дивилася на "Тома і Джері" (саме так дівчата, тишком, називали Каріну і Ліну.) до них підійшла третя дівчина. Почу-вши голос, Ліля одразу впізнала його та полегшено зітхнула. Тиха, спокійна наче вода, Анна, завжди давала раду цій невгомонній парочці.
- Досить!? Так!.. Звичайно, я у всьому винна. - червоніючи від злості сказала Каріна.
- Я такого не казала, і до того ж дискотеку перенесли на годину раніше. - спо-кійно відповіла Аня, дивлячись їй прямо в очі. Ліля зауважила, що вона єдина могла витримати сердитий погляд Каріни. Та у відповідь сердито зиркнула очима, розвер-нулась і пішла з класу бурмочучи собі під ніс, що вона ще голову не помила і треба зробити манікюр.
- Ну що ви там позасипали, я не встигаю ходімо скоріше. – обернулась вона, і вийшла з класу.
Дівчата переглянулися і, сміючись, вийшли слідом за нею. Тільки їх компанія знала, що від мордобою, Каріну могли відволікти тільки майбутня випускна диско-тека. Так, вона дуже нестримана, і тільки розізлиться, одразу пускає вхід кулаки. Не подумайте що вона могла вдарити подругу. Та нізащо в світі, а от випадковому уч-ню, на якого наткнеться вилітаюча з школи горгона, не пощастить. Він до кінця віку буде пропускати жінок вперед, і не тільки в дверях... До речі, так і сталось…

***
Йдучи по вулиці Ліля думала як змінилось її життя з осені . Вона переїхала сю-ди так раптово, зовсім цього не плануючи. Просто наснився дивний сон, що її коро-лівство нищать якісь тіні, так саме тіні, бо роздивитись їх вона не могла скільки не пробувала. І що вона дала згоду якомусь білому вовку тут же вирушати на допомо-гу. І уже зранку батьки повідомили їй що вони переїжджають. Вона навіть задума-лась що це віщий сон ,або можливо правда. Але ні це повна маячня, адже вона прос-та дівчина яка переїхала сюди з Житомира, звичайного не казкового міста. І хоча дивно що вони всі приїхали у Київ одна за одною через п’ять днів, і живуть на одній вулиці через п’ять будинків одна від одної, та це просто збіг.
Ліля зайшла в ворота свого будинку. Їй подобався її новий дім. Невеликий зате трьохповерховий з двома лоджіями. На третьому поверсі було аж 4 кімнати і кори-дор та всі її. Дві більші кімнати: спальня та кабінет. А три були під дахом з нахиле-ною стелею . Там був гардероб, ванна, і кімната повна старих речей, якихось книг, одягу, та іншого. Батьки забороняли заходити туди і замикали двері говорячи що то колекція мотлоху її прабабусі. Дім був затишний та сучасний. З ліва від будинку за-ходився шикарний та великий сад. Скільки б Ліля не пробувала до середини де по-винен стояти фонтан вона не доходила. Батьки спостерігаючи за її спробами невин-но посміхались і відповідали що ще не час, та навідріз відмовлялись провести її ту-ди. Загадок було багато і не дивлячись на те ,що вона любила все загадкове та чарів-не часу звертати на це увагу не було адже попереду екзамени, дев’ятий клас все та-ки. Потім ще й вступні екзамени до коледжу, а ні вона не подруги не вибрали про-фесію і не мали уявлення куди йти вчитись далі.
За цими роздумами Ліля не помітила як зайшла на кухню і здригнулась коли мама запитала чи все в порядку.
- Звичайно, тільки дискотеку перенесли на годину раніше тож треба поспішати. ЩО ТРАПИЛОСЬ? – тільки що Ліля помітила що щось не так. Її мама завжди була акуратна з гарною зачіскою, макіяжем та веселим настроєм, виглядала так наче тільки що повернулась з війни. Одяг брудний та порваний, волосся розтріпане, під очима синці.
- Нічого страшного, ми…- відповіла запинаючись мама
- Ми дах фарбували. - допоміг їй тато який раптово з’явився у дверях. Обернув-шись Ліна не втримала крик. Її батько стояв весь в крові, синцях, та глибоких по-дряпинах які досі сочилися кров’ю. – Тут стрімкий дах та погана драбини. От я і по-дерся весь об черепицю. – сказав він і видавив з себе посмішку, схожу на больову гримасу. Ліля стояла і витріщалась на батьків.
- Доню, може б ти не ходила на дискотеку там не дуже безпечно. – невинно по-сміхаючись, лагідно сказала Олена. Саме так звали її маму. Ліля стояла наче камінь намагаючись зрозуміти що сталося. Не могли ж її батьки фарбуючи дах з’їжджати з нього на землю. А по їхньому виду можна подумати що так і було. Опам’ятавшись Ліля відповіла.
- Що ви говорите? Небезпечно на шкільній дискотеці? Мені здається, що небез-печніше вдома і до того ж я іду не сама, а з дівчатами - батьки слухали її та перегля-далися наче мовчки про щось розмовляли.
- І все ж я вважаю що тобі потрібно залишитись вдома, якщо хочеш ми запроси-мо дівчат з батьками. - Сказав тато насупивши брови.
- Нічого не вийде, батьків Ліни та Каріни немає в місті. – спокійно відповіла Лі-ля склавши руки на грудях.
- Як немає? І давно? Чому ти нам раніше про це не розповіла?! – накинулась на неї мама.
- Не знаю. А що тут такого вони ж просто поїхали в командировку близько тиж-ня назад. – здивована запитанням відповіла
- Звідки дівчата знають що вони в командировці? Їм батьки про це сказали? – запитала спокійніше мама. Але все рівно було видно що вона нервувалася, постійно заломлювала руки та переглядалась з татом. Ліля нічого не розуміла, у неї в голові крутилося стільки питань, але вона все ж пригадала як Ліна розповідала що отрима-ла лист швидкої доставки з Єгипту. В ньому вони вибачалися за те що поїхали без попередження і не попрощались виправдовуючись що знайшли якусь мумію і муси-ли негайно її дослідити. Її батьки були археологами, істориками та дослідниками у сфері єгиптології. Вони часто від’їжджали та залишали Ліну з тіткою. Але друкова-ного листа прислали вперше чому Ліна дуже дивувалась адже їй завжди в одному листі розказували про свої пригоди і мама і тато, лист був довгий і писали його двоє через те вона добре знала почерк батьків. На цей раз лист містив декілька коротких речень та ще й друкований. Ліна та її тітонька довго думали, що могло трапитись, але вирішили що батьки знайшли якусь важливу річ та листа писав якийсь підлег-лий, а потім батьки обов’язково напишуть.
Карінині батьки поїхали у відпустку на Кариби також нічого не говорячи, лише прислали лист по імейлу де коротко пояснили причину свого від’їзду. Її батьки бу-ли діловими людьми та постійно перебували в роз'їздах, тож Каріна вже звикла бути з дворецьким, Іваном. До того ж до неї прибився кіт, білий, мохнатий, вона назвала його Обормот, якраз у її стилі, так що вона тепер не сама.
Ліля розповіла все це батькам які стояли як закам’янілі та слухали її не переби-ваючи. Мама встала і спокійно сказала –Йди швидше збирайся а то на дискотеку не встигнеш.
- Олено!? –здивовано поглянув на неї тато
- Але, ви… - хотіла заперечити Ліля.
- Ти ідеш я все сказала! – відрізала мама і повернулась до плити даючи зрозумі-ти що розмова закінчена. Ліля мовчки вийшла з кухні, не до кінця причинила двері і сіла на нижню сходинку сходів що вели на другий та третій поверх. В неї була така звичка підслухувати що говорять батьки.
- Лена, ти добре знаєш що небезпечно пускати її, вони можуть напасти в будь-яку хвилину. – нарешті обізвався голос з кімнати.
- Небезпечно ?! Гліб, що ти верзеш ?!! Двоє монархів підступно знищено в їхніх домівках, можливо коли вони спали. Захисні чари не працюють а бар’єр навряд ви-тримає більше години. Ми не знаємо чи ще живі Олін, Сікаяма Михайлович та ба-тьки Аніти. Вони незабаром прийдуть по нас ми не встоїмо двоє, а тоді вони напус-тять на наших дітей моргунів і все Окела знищена. Ти ж добре знаєш що вона не може існувати без монархів або спадкоємців.-далі нічого не було чути через ридан-ня.
Ліля, пулею, метнулась до себе в кімнату і сиділа забившись в подушки.
"Про що говорила мама? Які там монархи, бар’єри, чари. І чорт забирай, що та-ке моргуни собаки чи що. І хто такі Олін, Аніта і якийсь Сіка-хтось Михайло-вич…Ну все… Збираю чемодани, їду першим рейсом. Твоя криша…В мене напевно глюки або в них глюки." - думала вона слухаючи муркотання кицика Барвінка. Рап-том на столі завібрував телефон. Ліля злякавшись різко встала на ліжку та боляче вдарилась головою об кріплення балдахіну. Кошеня не встигнувши зістрибнути вп'ялося кігтями їй в ноги. Перед очима пливли різнокольорові круги. Наосліп від-дерши від себе відчайдушно кричущого кошака, вона намацала телефон.
- Де тебе носить, дівчата уже у мене. Давай швидше. – говорила Каріна. Ліля наче прийшла до тями, вона почала розказувати що почула від батьків не помічаючи що кричить в трубку.
- Що ти там белькочеш, знов книжку читала? У мене немає часу тебе слухати, давай швидше збирайся ми тебе ждемо, разом і листа відкриємо – перебила її Карі-на.
- Якого листа?... Мо … можливо від бат… батьків А ..Ані – заїкаючись і не ві-рячи у те що говорить запитала Ліля.
- Так, а звідки ти знаєш, Аня дізналась про це тільки коли прийшла додому...
Ліля кинула трубку , швидко переодягнулась та побігла до Каріни. Вона бігла не зупиняючись, в голові царив хаос та відчуття що потрапила в один з улюблених фа-нтастичних фільмів. На столицю чорною тінню наповзали сумерки і від цього в Лілі пробігали мурашки по тілу, ззаду чулося глухе шаркання ніг. Навкруги була тиша… Ідеальна тиша… Як в столиці за два кілометра від центру може бути тихо? Вона по-бігла ще швидше, хоча вже хрипло дихала. Добігши до дверей Каріниного будинку з усієї сили затарабанила в двері не зважаючи на сяючу кнопку дзвінка. Незабаром двері відкрив дворецький, і Ліля мало не попала йому по носі продовжуючи тараба-нити. Вона не привітавшись влетіла в вітальню та бухнула в крісло щоб трохи від-хекатись. Дихати було важко і в грудях пекло. Дівчата, які сиділи на дивані при по-вному дискотечному параді та бойовому розкрасі, пили фруктові коктейлі, пригото-вані дворецьким, дивилися на розпатлану, зачервонілу подругу яка прибігла на шпильці з реактивною швидкістю, повідкривавши рота.
- Досить показувати гланди я ж не лікар - віддихавшись мовила Ліля змусивши їх закрити рот – ви не уявляєте що сталось!
- Чудово уявляємо, ти побігла кілометровий крос на дванадцяти сантиметровій шпильці , впала і вдарила голову. Хлопці і так народ полохливий, а якщо ти в тако-му вигляді зібралась на дискотеку то нам прийдеться наймати бабу Нюсю, щоб їх яйцями викачала та ще й гусиними, курячих тут замало буде. – спокійним тоном ледь втримуючи усмішку відповіла Каріна. Всі дівчата попирскали коктейлями в бокали, а Ліну прийшлось хлопати по спині бо вдавилась.
Ліля аж завила з вітчаю. Дівчата злякано подивилися на неї. Вона почала помалу розповідати їм все що сталось після того як вона зайшла до будинку.
- Уявляєте, я приходжу додому а там мася з тяпкою*… і тут подзвонила Каріна.
- Я не знаю що це означає але це дуже дивно, наші батьки… будинок. - Дівчата вислухали її та задумались, хоча Каріна їй зовсім не вірила. –Наші батьки просто зникли, твої всі побиті. У мене немає пояснення. Я думаю треба привести тебе в по-рядок і відпочити на дискотеці завтра в південь зберемося тут та все вирішимо, мо-жливо ще щось дізнаємось. – спокійно відповіла Аня щільно дивлячись на Каріну щоб вона щось не бовкнула.
Через пів години дівчата причепуривши Лілю вирушили на дискотеку. Йшли всі мовчки. Говорити нікому не хотілось всі обдумували про почуте у вітальні.
* Мася це мама, а тяпка це тато, так Ліля називала батьків. Тут і далі примітка автора. Тут і надалі примітки автора.