Коли по Галицькій трапляється мені
проходити, від ходячи від Львова
і пива Львівського, то в мозку –
десь на дні –
звабливим бюстом думка не строкова
затьмарить враження, розкривши торбу днів
перед безбожником, котрий жде парування
катастрофічного з панічним.
Світ це хлів!
Народ це бидло! Гречністью ковтання
канапок, шницлів, кави й коняку,
підсилює в собі безпосередність
своєї віри в дещо і таку
сяку свідомість, перекопчену у здатність
переосмислювати все і всіх нараз.
З глибин криштального фужера випливає
хронічна мудрість. Досить стислих фраз
про осінь і на шию опадає
рука блондинки, встромлена в браслет.
Наповнюю себе жіночим потом
і вуст її прив’явший вже букет
намацую завжди відкритим ротом.