ГЛАВА 2
В ГОСТЯХ У ДИЯВОЛА
Що таке Пекло? Кожна людина має своє уявлення про нього. Але найчастіше це темна-темна пещера залита лавою з бігаючою по нею чортамі, які дуже сильно знущаються над грішниками-мучениками. Ну це понятно! А звідки ж він взявся? Ну і це теж зрозуміло. Був янгол, йому наскучило служити Господу і він створив свій грішний світ. Добре. Але, як демони можуть з такою легкістю потрапляти на землі, які створив Господь? Як же вам пояснити... Представте, що Бог і янголи це програмісти, які створюють всілякі компьютерні програми. Уявили? А тепер, вважайте, що вся ця нечиста сила це і є так звані антихакери, які і псують ці творіння, а также створюють все нові і нові віруси. Тому і в божественному світі є дві кімнати: біла і чорна. Ось і в такій чорній кімнаті на троні сидів його темна величність Люцифер він же Мефістофель, він же... багао у ньго імен, ну одне відомо точно – Сатана. Сидів і вдивлявся у тіж самі темносині кулькі і гадав, а що з на цей раз йому таке пакастне зробити. Як і кожний лихий він був одягнений у чорне, бо де це бачено щоб Зло носило біле? У його вигляді не було нічого чортівського, ні копит, ні рогів, ні хвостів. Звичайний юнак років двадцяти п`яти, з засмаглою шкірою, темним коротко стриженим волоссям і янтарними вогниками в очах. Так, він був привабливий. Бо кожен знає, що Зло повинно бути спокусливо красивим, щоб ще сильніше підбивати людей на злочини. Так, на вигляд Люцефер був молодий, да не кожен знає, що йому вже не один мільйон років, бо як і кожний нечистий він мав здібність міняти свою личину, будь-то хоч старий дідуган, чи сам класичний образ хромого чорта – все це Люцефер давно перепробував і ще не один раз використає...

По крученим сходам спускалася її величніість молодша дочка самого Диявола. На вид років сімнадцять. Яскраве червоне хвилясте волосся, зав`язане у хвостика, засмагла шкіра (бо як же у Пеклі не засмагнути?), великі очі були то червоними, то карими, залежно від настрою господарки. Одягненна вона була у все червоне. Коротка кофтинка на блискавці, відкривала ії чуть гладенький животик, облягаючи джинси заправлені у темно бордові черевики. Загалом, дівчина була красивою, але не спокусливою, чи навіть, сексуальною, як це вимагала від неї темна сторона – Пекло. Та, дивлячись на те що вона дочка... Можно зробити і виключення. А звали демонесу Морена чи Мора, як вам більше зподобається.

Вже, як місяць син Бога був покараний і мусив робите те що йому ніколи не подобалося. По перше ходите до цієї нудної школи Янголів в якій заставляли носити цю дурну форму, а саме коротенькі білі платтячка, навскіс перомотане шлейфом будь якого кольору, по забаганці учня. В випадку з Велесом (а саме так звали сина бога), шлейф був червоного кольору. По друге... що було другим я розкажу вам трішки пізніше, бо якраз зараз почнеться урок...
Хлопець увійшов до великого просторого світлого класу, де вже зібралися усі янголята і вчителька. Вчителька була жінкою високою, молодою, з шикарною кіпною золотих кудрів, блакитними очима і зовсім гидким характером, як вважав Велес.
-Сідай, Велесе, - показала вона на свободний стілець.
-Здраствуйте, - не забув поздороватися юнак і плюхнувся за парту, водночас достаючи підручник і чернильницю з торбинки.
-Пане Велесу, ви сьогодні у червоному! – Розчулилася вчителька. – А ви, напевно, знаєте, що цей колір означає?
Хлопець встав, оглянув свій шлейф, потоптався на своїх сандалях і нарешті відповів:
-Кров?
-Пане Велесу! Що ви таке кажете! – Вчителька схватилася за серце. – Це колір ко-хан-ня!
-Чому? – Юнак явно був недоволен відповіддю вчительки. – Колір кохання рожевий.
-Ні, синку – червоний!
-Ні – рожевий! – Нездався юнак.
-Червоний! – Брови вчительки з`їхалися у злій гримасі.
-Рожевий!
-ЧЕРВОНИЙ! – Невитерпів, вчителька крикнула, а потім, опановуя себе, відповіла вже більш спокійним тоном. – Рожевий колір ніжності, а червоний – кохання. Зрозумів?
-Так. Але червоний також колір і крові.
-А ну, сядь!!! – Вчительки здали нерви і вона крикнула на весь клас. – А тепер до тему уроку. Велес, ти знаєш, щось про Дар Зцілення? Встань, коли я з тобою розмовляю!
-Але ви тілько що приказали мені сісти...
-Неприрікайся зі мною! Так знаеш?
-Еееее...
-Дуже змістовна відповідь. Сідай. Незадовільно!

Мора увійшла до кабінету батька, перед цим вічливо постукала.
-Моя дочка, тем паче, демонеса, може і не стукати коли хоче увійти, - Вертке кісло повернулося до дверей де на порозі стояла дівчина.
-Авжеш, тату...
-Мені доклали, що останнім часом ти зовсім не робиш нічого для розквіту нашої Сили.
-Так, були інші справи.
-І які?
-Не ваше, тато, діло! – Огризнулася Мора.
-Оо! Пізнаю своє дитя. Добре. І ще одне...
-Що?
-Тобі треба скинути пару келограммів!
-Знаю... – Зітхнула дівчина, вона якраз думала про те, що треба пару раз оббігти навкруги Пекла.
-Ось і оббіжи! – Наказав головний чорт і знову одвернувся від дочки.
Мора вийшла...