ГЛАВА 4
МОРЕНА
-Начебто все! – Протираючи піт на лобі, зітхнув Велес, вдивляючись у свою роботу, яка коштувала йому його новенького реглама. Потім, він схаменувся і покидав у рюкзак кофтину, пляшку і знищений хот-дог, швидким кроком пішов до виходу. Відкрив двері...
-Тату! – Здивований оклик і посмішка на всі 32 зуби.
На порозі стояв Господь. Він грізно гледів на сина, пристукуючи сандалієм.
-І що ти тут робив? Я тобі, здається, не дозволяв сюди заходити! – Спокійним але грізним голосом проговорив бог.
-Тату, я тебе шукав! Побачив, що нема і вийшов зразу же! – Відповів хлопець і його лице з новою силою опромінила посмішка.
-Щось не віриться, сину!..
-Тату, але ти сам казав, що треба вірити! – Заперечив юнак і поглянув на батька «невинним» поглядом.
-Ну-ну, - хмикнув бог. – Гаразд іди! Але, якщо я тільки дізнаюся!...
-Ні-ні, не дізнаєшься. Тобто, я хотів сказати, що все чисто! Тьху! Я нічого не накоїв! Ось! – Заплутався хлопець, але виправився і вже чимдуж поспішав подалі від Білої кімнати і грізного батька.
-Стояти! – Гаркнув бог.
-Блін, не встиг, - пробурмотів хлопець і розвернувся до батька.
-Це що таке? – Вказав він на визираючий з рюкзачка перепачканий рукав.
-Це? – Прикинувся дурником Велес. – Я реглан замастив. І забув у пральню кинути.
-Це правда? – Не повірив бог.
-Авжеш! – Запевнив батька хлопець. – Я піду?
-Іди.
І не заставляючи себе два рази просити, юнак чімдуж побіг до себе, з однією єдиною думкою «пронесло!».
-А НУ ІДИ СЮДИ!!!!!
«Ні, не пронесло»

Морені було нудно. Да так, що аж захотілося утнути, якусь адську витівку. Щоб аж на весь Світ гриміло! Та думки не шли...
Мора просто сиділа на уроці і колупала довгими нігтями шкільну парту. Так, Морена була засмучена. Вона вже, як два роки зовсім забила на Зло. Тобто, неробила пакості людям, нелюдам (дивлячись, яка планета) і янголам. Зникла фантазія і, чесно кажучі, якось не хотілося, до цих пір. Але думки не шли. Морені хотілося чогось нового і оригінального. А то за 1170358 людських років, згодтися, набридне люба пакость, навіть, сама найоригінальніша!
Мора була засмучена. Вона вже, як Два роки не радує тата своїми витівками. І хоч, як вона не старалася, у неї не виходило, як у старших братів і сестер. Ті могли знищувати цілі світи. Натомість, як Морена могла тільки настлати мор, чуму, неврожай на якесь селище і т.д. Одним словом – фігня!
Ось, якби в неї вишло, як в старших але чомусь, не виходило.
Так і сиділа Морена за партою демонської школи і дивилася у вікно з вічно сірим пейзажем.
«Цікаво, який Рай на вигляд? Там, кажуть, усе зелене і в квітках!» - гадала Мора.
«Да, звідки вони знають!» - хмикнула про себе дівчина. – «Чортів до Раю, наврядче пустять!»
-Мора! – Гаркнув вчитель, невизначного віку з виглядаючими з-під густого волосся ріжками і довгим метушливим хвостом. Одягнений у солідний сірий костюм та без черевик. Навіщо? У нього були копита...
-Слухаю. – Байдуже глянув на вчителя, сказала Мора і далі відвернулася до вікна.
-Морена, дивись на мене, коли я з тобою розмовляю! – Гаркнув чорт.
-Ну, - також байдуже відповіла дівчина і подивилася на вчителя поглядом «чого треба?»
-Бистро підійми свою товсту задницю і дивись мені у вічі, коли я з тобою розмовляю!!! – Взревів чорт і Мора неморгаючи все так байдуже підійнялася зі стільця.
-Ну.
-Ти будеш покарана...
Тільки почав вчитель, але тут у Мори здали нерви і вона непідіймаючи голос, спокійно відповіла:
-Що ви мені зробите?
-Що? – Сторопів вчитель.
-Повторюю: що ви мені зробите? – Чітко вимовляючи слова, відповіла дівчина.
-Да, як ти смієш!.. – Запищав чорт (іншими словами це назвати не можна).
-Я дочка Самого Диявола! А ти тут Ніхто! – Пояснила Мора і задравши до гори носа, вийшла с класу. Коли вона виходила почула схвальні вигуки і всплески однокласників. Демонеса посміхнулася би та їй було не до веселощів. Скоріш всього цей гадський (чи правильніше адський?) вчитель донесе про неї батьку. А він не схвалює прогулів.

Велес мив підлогу у всіх Небесних залах і, навіть, без допомоги магії. Так, він знову був покараний за нанесений збиток одній із створених його батьком планети. Господь догадався, що Велес їв хот-дог біля кульок і ненавмисне (та хто його, бідолашного, питав!) облив кетчупом одну з кульок і ті краплини перетворилися на комети, які і завдали шкоди планеті, яка знаходилася у кульці. Коротше, заплутана історія – не будемо вдаватися у подробиці, хоча ви і так все знаєте. І ось тепер, Велес «вилизував» навколішки всі підлоги, які тільки можливо було знайти на сьомому Небі. Уже, як вимив 355 Залів. А ще залишалося 645 і шосте Небо! Добре, що хоч не всі Небеса і Зали, а то б він точно вмер на місті!
-Дозвольте! – Відповів Велес і не чекаючи дозволу, увійшов до однієї із безкінечних (як йому здавалося) Зали, де стояв довгий стіл з сидячіми за ними трьома янголами:жінкою і двома чоловіками. Те що це були одні із головних янголів свідчили їхні довгі плаття.
-Знову покараний, Велесе! – Безнадійно похитав головою янгол з кучерявим русявим волоссям.
Юнак глянув на нього, нічого не відповів і почав терти підлогу, час від часу пускаючи на янголів злих бісиків.

Морена вийшла у Мертвий сад і присіла на гойдалку, що була прив`язана до давно неживого дерива. Ні, їй точно треба щось утнути!